MK Legal Service

Бізнес-міграція по-українськи: про які переваги мають знати іноземні підприємці

Завдяки новелам в міграційній сфері, Україна стала привабливішою для іноземців, які бажають тут працевлаштуватися чи відкрити свій бізнес. Тож дослідимо, які особливості так привертають увагу гостей з-за кордону.

Привілеї для іноземних ІТ-професіоналів та інших іноземних громадян


Відповідно до ч. 2 ст. 42–1 ЗУ «Про зайнятість населення», серед особливих категорій іноземців та осіб без громадянства є іноземні ІТ-професіонали.


Ч. 1 ст. 42–3 «Про зайнятість населення» дозволяє отримати їм дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі — дозвіл на працевлаштування) строком дії до трьох років. На підставі такого дозволу іноземець потім зможе посвідку на тимчасове проживання, строк дії якої не може перевищувати строку дії відповідного дозволу (тобто також до трьох років).


Розмір заробітної плати для іноземних ІТ-професіоналів може бути на рівні однієї мінімальної заробітної плати на місяць (ч. 4 ст. 42–1 ЗУ «Про зайнятість населення»), станом на сьогодні — це 6000 грн. Для прикладу, іншим категоріям іноземців у загальному порядку роботодавець зобов’язаний виплачувати щомісяця зарплатню розміром не менше десяти мінімальних заробітних плат (не менше 60000 грн), а строк дії дозволу на працевлаштування не може перевищувати одного року.


Тут важливо знати, що правомірно скористатися вищевказаними пільговими умовами для ІТ-професіоналів можливо, якщо роботодавець має зареєстрований основний вид економічної діяльності — 62.01. «Комп’ютерне програмування».

Окрім ІТ-професіоналів, закон передбачає інші особливі категорії іноземців, які мають зазначені вище привілеї, зокрема:
— іноземні високооплачувані професіонали;
— засновники, учасникиабо бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні;
— випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;
— іноземні працівники творчих професій.

Як засновник, учасник чи контролер юридичної особи, іноземець може отримати дозвіл на працевлаштування на будь-яку посаду у своїй компанії. Окрім цього, іноземець може отримати дозвіл на працевлаштування на три роки та платити сам собі одну мінімальну заробітну плату на місяць, що становить 6000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 42–2 ЗУ «Про зайнятість населення», для отримання дозволу на працевлаштування необхідні такі документи:
— заява;
— нотаріальний переклад паспорту іноземця на українську мову;
— кольорова фотокартка іноземця розміром 3.5 х 4.5;
— копія проєкту трудового договору (контракту) з іноземцем, посвідчена роботодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 42–6 ЗУ «Про зайнятість населення» строк розгляду заяви про отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства становить до семи робочих днів.

Особливі умови для перебування та в’їзду


Варто відзначити, що Постановою КМУ № 1302 «Деякі питання перебування в Україні громадян Республіки Білорусь» від 23 грудня 2020 року зазначеним громадянам можна перебувати на території України не більше 180 днів упродовж 365 днів. Для інших іноземців діє постійне правило перебування на території України: 90 днів упродовж 365 днів або інший термін, передбачений візою для візових країн.


Також, для громадян із повним безвізовим порядком в’їзду в Україну (громадяни Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови та Узбекистану), які законно перебувають на території України та в яких з’явилися або змінилася підстава для оформлення посвідки на тимчасове проживання, можуть не перетинати державний кордон для подачі документів на отримання посвідки на тимчасове проживання.

Таке право для зазначеної категорії громадян передбачене п. 32–1 Постанови КМУ № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» від 25 квітня 2018 року (далі — Постанова).


Зазначеним вище правом не можуть скористатися громадяни Російської Федерації, хоча ці громадяни можуть в’їжджати в Україну в безвізовому режимі. Їм необхідно в’їжджати в Україну вже з підставами або повторно перетинати кордон України, якщо в них ці підстави з’явилися чи змінилися під час перебування в Україні.


Громадянам інших держав для отримання посвідки на тимчасове проживання необхідно отримувати візу типу «D», в якій повинна бути зазначена відповідна мета поїздки.

Посвідка на тимчасове проживання: які документи необхідні


Для отримання посвідки на проживання, іноземець повинен мати відповідні підстави. Для іноземних ІТ-професіоналів та громадян інших країн, які хочуть працювати в Україні — це однозначно дозвіл на працевлаштування (п.п. 1 п. 33 Постанови). Для іноземних бізнесменів існують два шляхи отримання посвідки на тимчасове проживання:
1) на підставі п.п. 1 п. 33 Постанови — на підставі дозволу на працевлаштування;
2) на підставі п.п. 9 п. 33 Постанови — по факту реєстрації власної юридичної особи в Україні, за умови, що частка власності в статутному капіталі іноземця становить не менше 100000 євро за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком на дату внесення іноземної інвестиції.

Більшість іноземців, які планують займатися бізнесом в Україні обирають варіант із дозволом на працевлаштування. Не всі можуть дозволити собі інвестувати в Україну відразу 100000 євро та підтвердити цю інвестицію документально. Детальніше з документами, які можуть підтверджувати інвестицію, можна ознайомитись у п.п. 9 п. 33 Постанови.


Іноземці часто реєструють власну компанію з набагато меншим статутним капіталом, а потім працевлаштовуються у власній компанії директором на підставі дозволу на працевлаштування чи обирають іншу посаду. Такий варіант на початковому етапі дозволяє без зайвих документальних підтверджень швидко отримати посвідку на тимчасове проживання та розпочати роботу в Україні.

Окрім дозволу на працевлаштування чи документів, які підтверджують інвестицію в Україну, іноземці відповідно до п. 32 Постанови повинні мати:
— паспортний документ іноземця з дійсною візою типу «D-04» для отримання посвідки на підставі дозволу на працевлаштування або візою типу «D-12» для отримання посвідки на підставі участі засновником (бенефіціарним власником) юридичної особи (інвестиція). Громадянам Білорусії, Азербайджану, Російської Федерації, Вірменії, Грузії, Молдови та Узбекистану не потрібно отримувати візу в Україну. Їм достатньо мати тільки паспортний документ із відміткою про перетин кордону;
— щонайменше п’ятнадцять робочих днів до закінчення терміну перебування в Україні;
— нотаріальний переклад паспорту іноземця на українську мову;
— дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки на тимчасове проживання;
— документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Оформлення посвідки відповідно до п. 9 Постанови здійснюється територіальними органами чи підрозділами ДМС. Строк оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземцю займає до п’ятнадцяти робочих днів (п. 5 Постанови).

Відмови Державної митної служби та судова практика


Державна міграційна служба України найчастіше відмовляє в отриманні посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 3 п. 61 Постанови, а саме: дані отримані з баз даних Реєстру, картотек не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.


Наприклад, іноземець у заяві-анкеті на отримання посвідки на тимчасове проживання вказав адресу проживання, яка підпадає під так звану «адресу масової реєстрації». Це найпоширеніша підстава для відмови в отриманні посвідки на проживання. Навіть, якщо якимось чином іноземець отримав посвідку на тимчасове проживання з «адресою масової реєстрації», то немає жодних гарантій, що її згодом не скасують. У такому випадку, органи ДМС керуються п.п. 9 п. 63 Постанови: встановлено факт подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Зазначена позиція Державної міграційної служби України є неоднозначною. Адже стаття 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» говорить, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі, якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Тобто фактично закон констатує правомірність мати не одну адресу проживання.


Такої ж думки Житомирський окружний адміністративний суд у справі № 0640/4470/18. Ще одне судове рішення на користь іноземця було прийнято Сьомим апеляційний адміністративним судом у справі № 240/11833/19. Суть спору полягала в тому, що Управління ДМС у Житомирській області скасувало вже видану посвідку на тимчасове проживання іноземцю на підставі п.п.1 ст. 63 Постанови. Орган ДМС зазначив, що іноземець надав під час подачі документів на оформлення посвідки на тимчасове проживання інформацію про адресу будинку, «яка непридатна для проживання та жодна особа там фактично не проживає». Однак, суд першої інстанції задовольнив позов іноземця про скасування зазначеного рішення ДМС. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу Управління ДМС у Житомирській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ще один приклад позиції суду в інтересах іноземця — це Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 640/19181/18. Суть справи полягала в тому, що орган ДМС відмовив у продовженні (обміну) посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 7 п. 61 Постанови. Цей пункт дозволяє органам ДМС відмовляти іноземцю в продовженні (обміну) посвідки на тимчасове проживання, якщо від правоохоронних чи інших органів надійшла інформація, що дії іноземця загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в України або іноземець вчинив злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, або розшукується у зв’язку з учиненням діяння, що визнається тяжким злочином.


У цій справі підставою для відмови іноземцю в продовженні (обміну) посвідки на тимчасове проживання слугувала інформація про те, що він притягався раніше до відповідальності, передбаченої ст. ст. 122 та 124 КУпАП, а також інформація про наявне кримінальне провадження, передбачене ч. 2 ст. 296 КК України. Однак, через недотримання органами ДМС адміністративної процедури, Шостий апеляційний адміністративний суд зобов’язав Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області повторно розглянути надані іноземцем документи та прийняти рішення про оформлення (видачу) іноземцю посвідки на тимчасове проживання.

Секрет успішної міграції в Україну


Наведена позитивна для іноземців судова практика свідчить про необхідність консультацій із досвідченими в міграційних питаннях юристами. Це дасть вам змогу зекономити час, а також отримати всі необхідні документи в строк. Неправильна підготовка документів може коштувати вам грошей і безцінного часу, який буде витрачено на повторні перетини кордону. Адже міграція бізнесу та спеціалістів в Україну все-таки має цілу низку переваг:
1) ІТ-спеціалісти можуть отримувати мінімальну заробітну плату на рівні з громадянами України (6000 грн). Водночас деяким іншим категоріям іноземцям необхідно виплачувати не менше десяти мінімальних заробітних плат на місяць (від 60000 грн).
2) Іноземець має можливість зареєструвати власну компанію в Україні й займати посаду директора на своїй компанії. У такому випадку, він може виплачувати собі мінімальну заробітну плату розміром від 6000 грн.
3) Привілеї для громадян певних країн у вигляді звільнення від отримання візи в Україну (Білорусь, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова та Узбекистан) та відсутності необхідності перетину кордону для подачі документів на посвідку на тимчасове проживання.
4) Прозора процедура отримання всіх документів для законного перебування в Україні.
5)Позитивні судові рішення на користь іноземців у процесах в міграційних питаннях.

Максим Курочко, адвокат, керуючий партнер MK Legal Service,

Юрій Кочержук, адвокат, керівник судової та міграційної практик MK Legal Service


Статтю розміщено у випуску №9 «Трудове та міграційне право» видання «Юридична газета»