Фатальні помилки в контрактах у бізнесі: аналіз практики Верховного Суду в договірних спорах

Договір — це першооснова взаємовідносин будь-яких контрагентів і фундамент господарської діяльності. З розвитком бізнесу прогресує і регулювання цих відносин: підприємці хочуть отримати чіткий і зрозумілий захист їхніх інтересів, якщо інша сторона порушить договір.

У бізнесі діє принцип свободи договору, тобто сторони мають право на укладання для регулювання своїх відносин договору, який не передбачений цивільним законодавством, але відповідає його загальним засадам.

Утім, як свідчить численна судова практика, реалізуючи право на договірну свободу, контрагенти досить часто припускаються помилок, які суттєво впливають не тільки на належне виконання зобов’язань, а й несуть несприятливі наслідки для сторін договору.

Що цікаво, сторони починають читати договори лише тоді, коли між контрагентами виникають судові спори й конфлікти.

Які фатальні помилки загрожують бізнесу та що говорить про це практика Верховного Суду — поділився Дмитро Данилець, адвокат практики супроводу HoReCa i Retail MK Legal Service в колонці для видання Юридична газета.

Суто практично помилки в договорах із контрагентами можна розділити на дві категорії: технічні та правові.

Якщо говорити про технічні помилки, то такими є описки чи помилки в:

Зазвичай допущення технічної помилки чи описки в договорі або в будь-яких додаткових угодах чи додатках до нього не є підставою для невиконання контрагентом своїх зобов’язань за договором.

На практиці такі ситуації вирішуються шляхом виправлень і внесення змін за взаємною згодою контрагентів.

Наприклад, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі 747/839/18 зробив висновок про те, що порушення, які допущені в оформленні квитанцій та договорів, не можуть бути підставою для відмови в стягненні, а свідчать лише про наявність недоліків в оформленні документів, при цьому такі недоліки є формальними.

Крім цього, наявність таких помилок не є підставою для визнання договору недійсним, про що неодноразово зазначав Верховний Суд. Зокрема в постанові від 14.03.2018 у справі № 302/27/17, ВС вказав, що допущена в тексті договору технічна помилка в зазначенні коду ЄДРПОУ та МФО банку не є підставою для визнання договору недійсним.

Основний масив проблем виникає саме щодо правових помилок у договорах. Прикладами таких помилок є:

Звичайно, не всі помилки в договорах виливаються в потенційні судові спори, тож розберемо найпоширеніші.

Досить поширеною помилкою при укладенні господарського договору є використання типового виразу щодо контрагента «діє на підставі Статуту», «діє на підставі довіреності» тощо. Водночас у більшості випадків ніхто не перевіряє повноваження особи, які викладені в статуті чи довіреності.

Здавалося б, така незначна помилка може мати досить негативні наслідки. І навіть призводити до недійсності правочину, адже договір підписується не уповноваженою на це особою.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить: інша сторона цього договору ознайомилася з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень. У такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Ключовим є те, що при оскарженні договору доводити необізнаність з обмеженнями повинна не компанія, директор якої перевищив свої повноваження, а її контрагент, який не звернув на цей пункт уваги.

Тому вкрай важливо не припускатися подібних типових помилок і завжди ознайомлюватися із повноваженнями контрагента в разі використання подібної фрази.

Відсутність чіткого строку чи терміну виконання зобов’язань часто призводить до непередбачуваних наслідків.

Так, вказівка «запланованого (орієнтовного) терміну» означає, що сторони не погодили конкретну календарну дату, до настання якої має бути виконано зобов’язання та порушення якої тягне за собою застосування до відповідача наслідків відповідальності.

Якщо в договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано зобов’язання, необхідно виходити із частини 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до цього положення, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до судової практики, ця норма передбачає, серед іншого, можливість виникнення обов’язку негайного виконання. Такий обов’язок випливає, наприклад, із частини 1 статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред’явив йому кредитор пов’язану із цим вимогу.

Водночас передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов’язання підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не випливає з укладеного сторонами договору — постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань».

Недетальна вказівка ціни може призвести до неочікуваних витрат. Наприклад, якщо інше не передбачено умовами договору, продавець зобов’язаний упаковувати товар без стягнення додаткової плати. При цьому, у договорі можна встановити інший порядок, у тому числі й оплату витрат продавця на тару чи пакування товару.

Не є укладеними договори, в яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору. Наприклад, не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо.

Згідно зі статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Досить розповсюдженою помилкою в договорах із контрагентами є використання понять «строк договору», «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання» без жодного їх правового розуміння та наслідків застосування в тому чи іншому розділі договору.

Річ у тому, що ці поняття згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Зокрема, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строком договору є час, упродовж якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії договору.

Отже, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов’язків під час дії договору.

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання.

Для підтвердження форс-мажору та звільнення в майбутньому від відповідальності договір має містити обов’язкові положення, зокрема:

Чим чіткіше буде відображений у договорі порядок дій сторін у випадку настання таких обставин, тим легшим буде процес доказування їх настання як у позасудовому, так і в судовому порядках.

Так, ВС у постановах від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі № 922/854/21 вказав, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та а сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені в постановах ВС у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Потрібно також додати, що розміщений на сайті ТПП України лист № 2024/02.0–7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім, кого це стосується», згідно з яким засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікаційних ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Вказаний лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14–1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб’єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини (постанови ВС від 13.12.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22, від 24.10.2023 у cправі № 910/7352/22).

У цій статті ми розібрали лише декілька із сотень випадків помилок у господарських договорах, які можуть призвести до значних негативних наслідків для бізнесу. Отже, при складанні договору потрібно звертати особливу увагу на точність формулювання його положень з урахуванням судової практики, розумінням правової природи того чи іншого договору та особливостей його практичного виконання. Саме за цими завданнями бізнес і звертається до юридичних радників.