Посвідка на тимчасове проживання в Україні: як не отримати відмову?

Перше знайомство іноземних інвесторів з Україною нерідко проходить під час тимчасового візиту на кілька місяців для розвідки перспектив.

Однак уже на першому етапі вони можуть стикнутися з «гостинністю» Державної міграційної служби та відмовою у видаванні необхідних документів для продовження проживання на території України.

У чому причини таких рішень ДМС та як іноземцям захистити свої порушені права — дослідив Юрій Кочержук, адвокат, керівник міграційної практики MK Legal Service

Підстави отримання та продовження посвідки

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у ч. 4–13 статті 4 визначає для іноземців та осіб без громадянства підстави отримання посвідки на тимчасове проживання, а якщо така вже є — підстави для її продовження, зокрема:
🔵 працевлаштування,
🔵 навчання,
🔵 возз’єднання сім’ї з громадянами України
🔵 возз’єднання сім’ї з іноземцями, які мають посвідку на тимчасове проживання тощо.

Необхідні документи й інформація

Перелік документів і відомостей, які іноземець має надати для отримання чи продовження (обміну) посвідки на тимчасове проживання, визначений в п. 32 Постанови КМУ № 322 від 25 квітня 2018 року «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі — Постанова).

Відповідно до пункту 33 Постанови, залежно від мети перебування на території України, іноземець надає до Державної міграційної служби України (ДМС) документи, які підтверджують мету перебування в Україні та необхідні для продовження (обміну) посвідки на тимчасове проживання.

Наприклад, якщо іноземець прибув в Україну із метою працевлаштування, то надається дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

За результатом перевірки поданих іноземцем документів, інспектор ДМС формує заяву-анкету, в якій зазначає місце проживання іноземця в Україні. Іноземець підписує заяву-анкету, чим засвідчує достовірність указаних даних.

Ризики відмови у видаванні посвідки

Існує висока ймовірність відмови, якщо іноземець зазначить у заяві-анкеті:
🔵 адресу, де він не проживає або
🔵 так звану адресу «масової реєстрації».

У цьому випадку ДМС керується такими нормами:
🔵 при відмові в оформленні посвідки на проживання — п. 61 Постанови, який встановлює ознаки подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.
🔵 при скасуванні уже чинної посвідки на проживання — п.п.1 п. 63 Постанови, який встановлює ознаки видавання посвідки на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.

На практиці, для обґрунтування таких відмов ДМС отримує від органів Національної поліції України та Служби безпеки України відомості про те, що іноземець вказав адресу:
🔵 яка відповідає адресі «масової реєстрації» або
🔵 за якою він фактично не проживає.
Проте, рішення ДМС про скасування посвідки на тимчасове проживання або відмова у її видаванні чи продовженні (обміну) таких мотивів є незаконним.

Причина незаконності відмов ДМС і судова практика

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у ст. 3 визначає місце проживання як житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

У ст. 6 цього ж Закону встановлено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. Якщо ж особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

На жаль, через необізнаність іноземців, мало хто з них звертається до суду за захистом своїх прав.

Однак ми знайшли рішення суду в подібній ситуації на користь іноземця. Житомирський окружний адміністративний суд 30 січня 2019 року у справі № 0640/4470/18 скасував рішення територіального органу ДМС про скасування посвідки на проживання, а Сьомий апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 15 травня 2019 року підтримав позицію суду першої інстанції.

Більшість судових спорів із ДМС стосуються місця проживання. При цьому переважно іноземці оскаржують відмову у видаванні дозволу на імміграцію, який дає право іноземцю отримати посвідку на постійне проживання.

Причина «популярності» такої категорії спорів зрозуміла: іноземці глибше вникають в проблему, адже строк розгляду документів на надання дозволу на імміграцію триває близько 1 року.

Якщо іноземець отримає відмову, то ще раз звернутись до ДМС він має право не раніше ніж через 1 рік з моменту отримання відмови (ст. 14 Закону України «Про імміграцію»).

Проблема реєстрації місця проживання

Чому ж іноземці зустрічаються із такою проблемою під час оформлення та продовження (обміну) посвідки на тимчасове проживання?

Відповідно до п. 58–1 Постанови, іноземець або особа без громадянства, які отримали посвідку вперше чи мають посвідку, зобов’язані зареєструвати своє місце проживання в порядку, установленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Ст. 6 Закону передбачено, що іноземець зобов’язаний зареєструвати своє місце проживання в Україні протягом 30 календарних днів з моменту отримання посвідки на проживання.

У цьому випадку, іноземці стають заручниками ситуації, адже зареєструвати своє місце проживання за адресою свого фактичного місця проживання (готель чи орендована квартира) не можуть, бо власники квартир у 90% не згодні на реєстрацію іноземців за адресою їхньої власності.

Якщо ж іноземець не зареєструє своє місце проживання у 30-денний строк:
🔵 у нього виникнуть проблеми при продовженні (обміну) посвідки на проживання,
🔵 гарантовано потрібно буде заплатити штраф.

Мотиви такого рішення власників житлової нерухомості дуже прості й логічні — ніхто не хоче витрачати час і кошти на примусове виселення особи через суд або шукати інші підстави для виселення. У такому випадку, іноземці купують адреси місця проживання у третіх осіб, де за адресою однокімнатної квартири може «проживати» більше сотні іноземців.